Комунальна реабілітаційна установа
«Київський Центр Незрячих»

Екскурс в історію виникнення і розвитку рельєфної писемності дозволяє зрозуміти її значення для життя і діяльності незрячих.
В не багатьох літературних джерелах можна знайти відомості про незрячих, які отримали хорошу освіту, або, наділених різними здібностями.
Перші згадки про спроби винайти способи письма і читання для незрячих відносяться ще до iV століття до н.е. Вони пов’язані з ім’ям широко відомого в ті часи грецького педагога-просвітителя Дідіма Александрійського.
Втративши зір в ранньому дитинстві, він отримав хорошу на той час освіту, використовуючи для читання і письма текстів букви алфавіту, вирізані з дерева. Це дозволило йому оволодіти грамотою рідної та іноземних мов.
Такий спосіб використовується і в наші часи при вивченні незрячими дітьми пласких букв та системи плаского письма Гебольда.
До наших часів дійшли імена Еразма Роттердамського (Нідерланди) та Педро Мекксіа (Севілья), у працях яких зустрічаються деякі відомості про грамотних незрячих. Проте в цих роботах не розкриваються  саме способи письма і читання незрячих.
Детальніше питання винайдення шрифтів для незрячих висвячується в роботі іспанського абата Іісуса Лана Бретчианського “Вступ або досвід деяких нових винаходів для головного мистецтва”, яка була опублікована в 1670 році. Сам абат Лан вперше використав крапки для позначення букв в алфавіті незрячих.
В період з 1670 по 1770 роки в різних публікаціях зустрічаються відомості про незрячих, які навчились письму, а наприкінці ХVІІІ століття в творах філософів-просвітників почали з’являтися думки про необхідність підвищення рівня культури незрячих шляхом їх освіти. Так, Д.Дідро у праці “Лист про незрячих в повчання зрячим” змалював реальний образ англійця Н.Саундерсона, який втратив зір у дворічному віці, а потім став відомим фізиком і математиком. Д.Дідро висловив думку про здатність незрячих до розумового розвитку і до навчання. Цей лист було визнано вільнодумним, таким, що підриває основи релігії і державності, а самого Дідро було засуджено на 3 місяці до в’язниці у Вінсенський замок.
Перше використання в навчанні незрячих спеціального шрифту належить відомому французькому педагогу-просвітителю Гаюї (1745 – 1817 роки).
Валентин Гаюї народився у 1745 році в селищі Сен-Жюст, тоді в Пікардії, в сім’ї бідного ткаля. Він отримав хорошу для того часу освіту і працював чиновником в одному з міністерств Франції. В.Гаюї цікавився поглядами на долю незрячих таких видатних вчених, як Дені Дідро та інших філософів-просвітників, був знайомим з незрячою піаністкою Марією фон Парадіз, яка була грамотною.
Історія подає нам свідчення про те, що сам Гаюї випадково прийшов до думки про можливість навчання незрячих. Це трапилось за таких обставин. Одного разу, проходячи повз цирковий балаган, він побачив групу незрячих, які різними викрутасами, одягнуті в одяг блазнів запрошували публіку. Саме в цей період у Франції проходили досліди абата Л’Єппе в навчанні глухонімих, і багато хто, в тому числі і Гаюї, з великою зацікавленістю стежили за ними. Гаюї спало на думку, що незрячі також здатні до навчання.
В 1784 році у вигляді експерименту В.Гаюї розпочав навчання одного сліпого – Франсуа Лезюера.
А вже у 1787 році він демонстрував перед королем Франції Людовиком XVI успіхи двадцяти чотирьох своїх учнів.
Про Валентина Гаюї заговорили в усьому світі. На утримання його школи почали надходити кошти, а кількість вихованців зросла до 60 осіб.
В.Гаюї визначив цілі і задачі інститутів для незрячих, які полягали в тому, що незрячим треба дати можливість навчатися, надавати їм роботу або окремо, або спільно зі зрячими, що зробить їх корисними для суспільства. Бідні обов’язково повинні мати можливість заробляти гроші, рятуючись від приниження милостинею. Він наполягав на тому, що незрячі спроможні навчатись і можуть бути прикладом для тих зрячих, які через різні причини нездатні до навчання та оволодіння ремеслами. В.Гаюї проводив у світ думку про те, що створення інституту для незрячих надає можливості уряду проявити свої людинолюбні прагнення, розширити межі презирства людей, ображених природою. Навчання незрячих вимагало спеціального шрифту. За методикою Валентина Гаюї, письмо незрячих здійснювалось таким чином: на вологу дошку з лівого боку накладалась рамка з горизонтально натягнутими струнами. Рядки між ними були місцем для письма. Виходив рельєфний текст, який після висихання міг бути прочитаним незрячими та зрячими. Цей шрифт був не дуже зручним для незрячих. При читанні букви маленьких розмірів зливались під пальцем, великі треба було довго обводити. Для письма В.Гаюї спочатку обрав курсивний шрифт, пізніше почав використовувати унціал. Розмір великих букв дорівнював 12 мм, а маленьких букв 5-6 мм. Букви мали надрядкову та підрядкову частини. 
      Такий шрифт було названо лінійно-рельєфним. Він мав широке і тривале розповсюдження в багатьох країнах.
1808 рік — Ніколя́-Шарль-Марі Барб’є де ла Сер (фр. Nicolas-Charles-Marie Barbier de La Serre, 1767—1841) за запитом Наполеона  під час служби в армії, створює так звану «нічну азбуку» — засіб кодування повідомлень, що дозволяє читати тексти у темряві.
1820 рік — Шарль Барб’є звертається до Гаюї з пропозицією продемонструвати учням школи «нічну абетку», але Гаюї поставився до пропозиції досить прохолодно. Лише наступного року інший директор дозволив Барб’є презентацію свого винаходу. Так трапилося, що одним із присутніх на цьому заході був 12-річний Луї Брайль (фр. — Louis Braille, 4 січня 1809 — 6 січня 1852).
1824 рік — Брайлем розроблена унікальна абетка.
Луї у віці трьох років у майстерні батька поранив шорним ножем праве око. Почалося запалення. Внаслідок симпатичної офтальмії хлопчик втратив зір. Алфавіт Луї вивчав у школі за допомогою паличок. Проте, він став талановитим музикантом і досяг успіху як органіст. 1819 року Брайль отримує стипендію і вступає до Національного інституту незрячих дітей у Парижі, а з 1826 року викладає там історію, геометрію і алгебру. Захопившись ідеєю простоти абетки Барб’є, Луї також виявив її недоліки, вдосконалив та додав математичні терміни і ноти.
У 1829 року перший варіант рельєфно-крапкового шрифту відправлений Брайлем на розгляд ради Інституту, але рада визнає його незручним для тих викладачів, що бачили. Незрячим учням доводилося самостійно вивчати запропоновану Брайлем абетку.
Лише 1837 року шрифтом Брайля публікується перша книга — «Історія Франції».
1878 року метод Брайля було затверджено як найкращий для незрячих осіб на Всесвітньому конгресі у Римі.
1887 рік — шрифт Брайля визнають міжнародним.
Таким чином за допомогою шрифту Брайля, незряча людина може пізнати культурні надбання людства.